.png) |
| QRcode Експертного Висновку |
Проєктом Закону № 8306 пропонується:
статтю 281 Цивільного кодексу України доповнити частиною восьмою такого змісту: «8. Дозволяється розвиток ембріонів та виношування плодів людини із застосуванням методу ектогенезу (у штучному середовищі поза межами людського тіла) у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.»;
статтю 123 Сімейного кодексу України доповнити частиною четвертою такого змісту: «4. У разі народження дитини внаслідок застосування методу ектогенезу (у штучному середовищі поза межами людського тіла), батьками дитини є подружжя, яке дало згоду на застосування такого методу, за умови, що хоча б один з подружжя має генетичний зв’язок з дитиною.».
Аналіз законопроєкту та пропозиції експертів
Представлений до розгляду законопроєкт містить цілу низку недоліків, наукових, етичних і моральних неузгодженостей, що може призвести до негативних наслідків для розвитку українського суспільства.
По-перше, порушуються базові права дитини як представника людського роду, зокрема – право дитини «бути зачатою, виношеною в лоні матері, приведеною на світ, вихованою у подружжі, знати свою власну ідентичність і досягти свого власного людського розвитку» («Donum vitae» («Дар життя»), Конґреґація Доктрини Віри, 1987 р.).
По-друге, законопроєкт опирається на науковий пошук та експерименти з недоведеною ефективністю та безпекою, з недослідженими наслідками не тільки для людських дітей, але навіть для тварин, зокрема:
а) Експеримент американських вчених 2017 року з недоношеними ягнятами, що були переміщені на 15-17 тижні розвитку в систему позаматкового життєзабезпечення, що забезпечило нормальний розвиток органів, але не було здійснено належний рівень досліджень щодо подальшого розвитку тварин;
б) Експеримент групи вчених з інституту Вейцмана 2021 року, яким вдалося виростити в штучній матці зародки мишей із п'ятиденних ембріонів, але піддослідні змогли дожити лише до середини природної вагітності.
Результати даних та інших досліджень дають лише фрагментарне наукове розуміння наслідків застосування ектогенезу для штучного вирощування тварин.
Так, у жодному з них не було досліджено наслідки ектогенезу, що можуть виявити себе через декілька поколінь вирощених тварин, не говорячи вже про повну відсутність досліджень на приматах, складність устрою яких хоча б частково відображає людський організм.
Таким чином, запровадження практики ектогенезу в законодавче поле на даному етапі розвитку наукового знання повністю нівелює всі існуючі стандарти апробації нових біомедичних технологій, не говорячи вже про інші заперечення щодо ектогенезу, висловлені нижче.
По-третє, законопроєкт порушує засадничі принципи біоетики, зокрема основоположний з них – «non nocere» («не нашкодь»), що потребує більш детального пояснення.
Розвиток людини - це складний багатогранний процес, відповідно будь-яка ініціатива щодо втручання в нього має обговорюватися у міждисциплінарних наукових спільнотах з обов’язковою участю (крім біологів та ембріологів) медиків, психологів, богословів, педагогів, а особливо фахівців з біоетики, тобто будь-яка ініціатива даного спрямування має проходити професійне рецензування до втілення на законодавчому рівні.
Професійна спільнота з кожним роком все більше усвідомлює цінність персоналістичної біоетики для розвитку української держави. У зв’язку з цим, одним з основних завдань є формування знань щодо етичних та законодавчих документів, які захищають індивідуума, суспільство і людство в цілому від небажаних і згубних наслідків упровадження в практику нових медико-біологічних технологій.
Крім того, відповідно до соціологічних досліджень, більшість громадян України зараховує себе до християнської спільноти, що вимагає від держави враховувати також морально-етичні цінності більшості населення України при запровадженні законів, що зачіпають проблематику персоналістичної біоетики.
Розглянемо детальніше положення персоналістичної біоетики щодо питання законодавчого регулювання допоміжних репродуктивних технологій в Україні.
За даними МОЗ України, станом на сьогодні близько 1 млн подружніх пар в Україні страждають на непліддя. Дослідження демонструють, що у 55%-65% випадків неплідною є жінка, а у 45%-55% – чоловік. У 75% -80% випадків причиною непліддя жінок є аборти, використання засобів контрацепції, донорство яйцеклітин, яке часто спричиняє запальні процеси статевих органів, які своєю чергою збільшують показники неплідності на 15-25%.
Лікування непліддя все частіше поєднується з пропагандою використання методів допоміжних репродуктивних технологій, одним із яких є метод ектогенезу. Метод ектогенезу передбачає, як і будь-яка репродуктивна технологія in vitro, запліднення ембріона (зародка людини) поза організмом жінки з наступним перенесенням його у штучну матку.
Оскільки для «продукування» дітей способом ектогенезу є необхідною попередня процедура запліднення in vitro («у пробірці»), то потрібно розглянути дані й застереження щодо неї.
Допоміжні репродуктивні технології використовуються в Україні з 1987 р., і згідно з термінологією ВООЗ (2004), є лікуванням і процедурами, які включають «in vitro» маніпуляції на людських ооцитах і спермі або ембріонах з метою досягнення вагітності. Це включає, але не обмежує «in vitro» запліднення і трансцервікальний перенос ембріонів, перенос гамет до фалопієвих труб, перенос зигот до фалопієвих труб, перенос ембріонів у порожнину труб, кріоконсервацію гамет і ембріонів, донацію ембріонів і ооцитів і гестаційне сурогатство. Наказом МОЗ України № 787 від 09.09.2013 року було затверджено Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, відповідно до якого здійснюється донація гамет або ембріонів, що є процедурою, за якою донори за письмово оформленою добровільною згодою надають свої гамети чи ембріони для використання іншими особами для «лікування безпліддя».
У 1978 році в Англії народилась Луїза Браун – перша у світі дитина «з пробірки». Перед тим, як 10 листопада 1977 року відбулося перенесення 8-клітинного ембріона у порожнину матки, що призвело до настання маткової вагітності, було зроблено 600 спроб ембріональних переносів. Щороку у світі шляхом екстракорпорального запліднення народжується 30 тис. дітей, що становить лише 3-5% з усієї кількості ембріонів, які розвивалися.
Так, наукова статистика свідчить, що лише у Великобританії 1 серпня 1996 р. було знищено 3300 людських життів внаслідок закінчення п’ятирічного терміну кріоконсервації ембріонів.
Таким чином, відсоток вдалої імплантації ембріонів у штучну матку може бути як і при імплантації у матку жінки – дуже низьким, а може взагалі стати неможливим. 95% запліднених in vitro зародків людини приречені на смерть з початку, частина же з них знищується свідомо – через їх непридатність до перенесення у матку. Тоді, заради досягнення більшого успіху будуть створюватись більше ембріонів, щоб поповнити експериментальні невдачі. Заразом утворюється «надмірна кількість» зародків людини, яка використовується як біоматеріал для експериментів, виробництва косметичних засобів чи трансплантації органів або тканин, що є морально неприпустимо, адже це передбачає її знищення. Ембріони у межах ектогенезу втрачають статус «суб’єктів» і стають «об’єктами», продуктами селекції тощо.
Варто нагадати, що у науковій спільноті давно існує консенсус стосовно того, що людське життя починається з моменту зачаття. Так, у дослідженні, проведеному Steven Andrew Jacobs у 2018 році, 5 337 біологів з більш ніж 1 058 академічних закладів США погодилися з твердженням про те, що людське життя починається з моменту зачаття. Відповідно, пренатальний етап є лише одним з багатьох етапів життєдіяльності людини зі своєю специфікою та особливостями, а знищення людського зародка еквівалентно вбивству людини.
Таким чином, метод ектогенезу, внаслідок застосування технології in vitro, передбачає штучні маніпуляції над людиною на пренатальній стадії розвитку, що з великою вірогідністю призводить до смерті тисяч людей, перш ніж один з них «заслужить» право жити. Та навіть у живих людей, вирощених в штучних умовах, технологія ектогенезу відбирає право народитися від жінки та її тіла, що абсолютно нівелює подальший розвиток людини як особи, яка має матір, батька, сім’ю, що суперечить ідеям персоналістичної біоетики, яка є основою розвитку українського суспільства.
Проблема полягає ще в тому, що жінка та чоловік, даючи згоду на донорство своїх гамет, не усвідомлюють, що підписують згоду на знищення генетично рідних їм людських життів. Вирощування дитини у штучній матці криє в собі право маніпуляцій щодо вибору статі дитини, євгенічної селекції зародків людини, торгівлі дітьми тощо. Людина, прикриваючись гедоністичним, прагматичним прагненням мати свою дитину навіть не виношуючи її, робить таку дитину продуктом лабораторних технологій та продажу.
Зародок людини має цінність в собі і не може бути зведений до рівня предмету, засобу вжитку, не повинен бути позбавлений своєї ідентичності та людських прав. Свідоме знищення зародків людини з погляду персоналістичної біоетики є навмисним вбивством людських істот.
Україна перебуває в стані війни, нам достатньо смертей, і ми повинні боротися за кожне людське життя, а не приймати закони, які будуть збільшувати смерть на нашій землі.
По-четверте, законопроєкт порушує гуманістичні засади щодо цінності людського життя
Людський зародок є людською істотою від моменту зачаття. Відомий німецький ембріолог Е. Блехшмідт ще наприкінці ХХ ст. у базованій на предметних дослідженнях теорії розвитку індивідуальності дійшов висновку, що людиною не можна стати, нею можна лише бути від першої миті свого існування.
Сьогодні з розшифруванням генома людини не залишилось сумнівів, що від моменту зачаття бере початок людське життя. Визнання за людським зародком статусу людини є питанням про її саморозуміння, про відповідальність перед тим, хто з’являється на світ, про людські права на рівність і на недискримінацію, які визнані на міжнародному рівні для всіх людських індивідів.
Наукові дослідження біологічної природи людського зародка свідчать про те, що від моменту запліднення він має ознаки людської істоти, зокрема:
- нову і тільки їй властиву сутність, цілком відмінну від інших істот, яка має унікальну проєкт-програму життя і розвитку;
- внутрішній динамізм, що визначається та керується геномом аж до формування дорослої людини; існує у вигляді цілісного організму, тобто біологічної, духовної, душевної та функціональної єдності, яка має координовану структуру росту, розвитку та розмноження;
- здійснює самоконтроль над реалізацією своєї генетичної програми;
- його генетичний матеріал доводить приналежність до людського роду.
Зародку людини притаманна гідність, бо те, ким стане людина вже закладено у ньому, але не є вираженим, і потребує часу для розвитку та остаточного формування, яке не завершується з народженням.
По-п’яте, законопроєкт порушує моральні аспекти розвитку окремої людини і суспільства в цілому:
Внутрішньоутробний розвиток людини не включає в себе зміну її природи, а лише поступовий прояв тих можливостей та здібностей, якими вона вже володіє від початку.
Людина є «я»-тілесним і «я» -духовним одночасно. Нерозривність духу, душі та тіла, свідчить, що «початок тілесної сфери людини означає початок цілої людської істоти». Професор В. Ф. Войно-Ясенецький, відомий лікар-хірург, архієпископ та вчений, писав, що «дух вже в ембріональному стані формує особистість. Всім клітинам тіла людини притаманна духовна енергія, оскільки вони є живими».
Отже, розуміння того, що від моменту зачаття починає існувати людська істота, наділена гідністю представника людського роду, має стати фундаментом етичного ставлення і моральних дій у відношенні до усіх людей на пренатальній стадії розвитку.
Якщо людина заслуговує на визнання, то вона також заслуговує і на охорону її життя від моменту запліднення до природної смерті, бо неможливо визнати людину без пошани до її життя. У час формування вільної Української держави, у час, коли кров’ю тисяч наших героїв виборюється повага до життя українців, ми повинні на усіх рівнях зупиняти будь-які прояви знецінення цього життя та порушення прав людини на всіх етапах її розвитку.
Зародок людини також має моральний статус: на будь-якій стадії свого розвитку він є людською істотою і носієм людської гідності. Саме тому, всі дії щодо нього підлягають моральній оцінці, і сам зародок людини є суб’єктом фундаментальних моральних прав.
Не можна вважати критеріями буття людської істоти появу чи існування у процесі її біогенезу певної якості, функції чи здатності: народження, здатність до самостійного життя, неврологічний критерій, імплантація чи генетичний критерій. Будь-які спроби визначити «початок» людського життя між зачаттям та народженням безуспішні, бо життя є динамічним процесом. На всіх етапах цього життя повинні бути витримані моральні норми.
По-шосте, законопроєкт порушує психо-соціо-духовні засади розвитку дитини та людства
Штучне запліднення «in vitro» з використанням технології ектогенезу руйнує подружню єдність, від якої у подружніх пар залишається лише генетична спадковість та бажання мати дитину. А особи, які здійснюють визначальну дію при штучному заплідненні, є сторонніми особами щодо сімейної пари. Тож метод ектогенезу повністю нівелює стосунки у шлюбі, відповідальність чоловіка та жінки у сім’ї, руйнує інститут сім’ї, що протирічить перспективам післявоєнного відродження українських сімей та родин. Виношування дитини поза утробою матері у штучній матці – ще один спосіб нівелювання ролі жінки-матері, ще один спосіб втручання сторонніх осіб у планування окремої, конкретно взятої родини.
Доведено, що період внутрішньоутробного розвитку має вирішальне значення для формування гармонійної людської особистості. Емоційний зв’язок матері, батька та усієї родини з дитиною, яка розвивається, має вирішальне значення у розвитку психологічно та фізично здорової особистості. При ектогенезі всі права людського зародка на нормальний психологічний розвиток порушуються, оскільки жодні технології не замінять емоційний зв’язок дитини під час її внутрішньоутробного розвитку з матір’ю.
При застосуванні технології ектогенезу нівелюється Божий дар материнства, а дитина стає об’єктом, річчю, яку можна замовити чи купити. Це суперечить гідності і цінності дитини, як людської істоти. У вищезгаданій праці «Donum vitae» («Дар життя») зазначено: «Народження нової особи, де чоловік і жінка співпрацюють з силою Творця, повинно бути плодом і знаком взаємного дарування подружжя, їхньої любові та вірності. Вірність подружжя включає в себе взаємну повагу їхнього права стати батьком та матір’ю через них самих».
При застосуванні методу ектогенезу нівелюються всі ці права ненародженої дитини. Тому, такі законопроєкти не можуть бути впроваджені в українське законодавство.
По-сьоме, законопроєкт відволікає від питання конструктивного вирішення проблеми демографічного відновлення та подолання сирітства в Україні.
Альтернативою узаконенню подібних технологій є турбота про усиновлення дітей-сиріт, кількість яких значно збільшилася в Україні з часу повномасштабного вторгнення рф. Усиновлення дітей-сиріт є не тільки благородною справою, але й обов’язком суспільства і держави.
Альтернативою репродуктивних технологій є НаПроТехнології (від англ. Natural Procreation Technologies (NaProTechnologies), тобто методи, які опираються на підтримку і корекцію природніх процесів в організмі чоловіка і жінки, спрямованих на зачаття і виношування дитини. Цей новий напрям у репродуктивній технології був започаткованийу 90-их роках Томасом Гілджерсом (США), професором Крейгтонського університету, директором Інституту із вивчення репродукції людини ім. Папи Павла VI.
Клініки НаПроТехнологій функціонують в Ірландії, Англії, Франції, Німеччині, Словаччині, Польщі. Не зважаючи на новизну НаПроТехнологій, їх застосування є ефективним і безпечним. Більше того – ці технології зберігають гідність людини і не тягнуть за собою низку біоетичних проблем. На думку багатьох вчених України, нам потрібні закони, які б дозволяли та сприяли популяризації НаПроТехнологій, оскільки на часі у нашої держави є розвиток здорової нації, основою якої є здорова сім’я.
Journal of American Board of Family Medicine («Журнал Американського Управління Сімейною Медициною») у жовтні 2008 р. опублікував результати дослідження репродуктивної медицини. Дослідження показало, що із 1100 подружніх пар, які зіткнулися з проблемою непліддя, 52,8% змогли народити та виносити живу і здорову дитину за допомогою НаПроТехнологій. При цьому третина учасників дослідження раніше безуспішно зверталися до різних технологій штучного запліднення. Серед респондентів, які раніше не застосовували жодні штучні репродуктивні технології, показник народжуваності був вищим і становив 61,5%. Новітні штучні репродуктивні технології супроводжуються частими викиднями, кількість яких становить 40%. При застосуванні НаПроТехнологій ризик передчасних пологів, народження дитини з низькою вагою тіла, серйозним ускладненням вагітності становить менше 1%.
По-восьме, законопроєкт вносить юридичні колізії в законодавство України, оскільки має на меті легалізацію неіснуючих практик, що відкривають двері до маніпуляцій політичного, економічного та законодавчого спектрів.
Не можуть змінюватися Закони Цивільного та Сімейного кодексів лише тому, що комусь хочеться експериментувати за рахунок державних коштів. Ми маємо протидіяти будь яким спробам створити бізнес на крові дітей та розкраданню державних коштів, в основі чого лежить злочин проти України, яка перебуває у стані війни.
Оскільки Україна прагне стати частиною Європейського Союзу, то її законодавство має відповідати Законам ЄС в частині сурогатного материнства та позаматкового виношування дитини. Нагадаємо, що у всіх країнах ЄС комерційне сурогатне материнство є забороненим саме тому, що воно інструменталізує материнство та перетворює дитину на товар. Україна, яка натомість легалізувала дану практику, стала одним з найбільш популярних напрямків для «репродуктивного туризму» у світі, в межах якого наші жінки, що перебувають у стані бідності та безвиході, вимушені шукати додаткового способу заробітку. Легалізація ж ектогенезу ще більше маргіналізує правове поле України та віддалить його від законодавства ЄС, адже неодмінним наслідком зазначеного є ще більша комерціалізація батьківства та материнства, перетворення дітей на повноцінний товар та узаконення експериментів над ними.
Нагадаємо, що в Україні дитина до народження немає жодних прав, у тому числі права на захист від експерименту та нелюдського поводження. Фактично, винесення питання про легалізацію ектогенезу ще більше унаочнило правовий парадокс, присутній в українському законодавстві. Так, відповідно до частини 2 ст. 25 Цивільного Кодексу України, діти мають правоздатність виключно з моменту народження, що стало підставою не лише для узаконення практики штучного переривання вагітності (частина 6 ст. 281 Цивільного Кодексу України), а й створило сприятливе правове поле для експериментування над дітьми аж до самого народження, в тому числі й шляхом легалізації технології ектогенезу, в межах якої дитина взагалі позбавлена будь-якого захисту, не лише правового, а й фізичного (коли вона перебуває в утробі матері).
Таким чином, на додачу до 40 мільйонів проведених абортів за час незалежності України, ектогенез ще більше поглибить демографічну кризу, всупереч задекларованій в Пояснювальній записці до законопроєкту меті та загрожує важкими психологічними і фізичними розладами штучно «продукованих» дітей, масовим вбивством «невдало вирощених» дітей, відмовою «батьків» від «неякісного товару» тощо.
Рекомендації державним структурам:
Слід наголосити, що, відповідно до положень біоетики, те, що служить на користь науки, слід розуміти не в абсолютному, а у відносному сенсі: наука твориться людиною й існує для неї, тому вона не має права вимагати, щоб жертви чи випробування, яким піддають людину, проводилися без її згоди, навіть якщо це здійснюється для блага інших людей. І державна влада не може переступати межі, визначені зазначеними вище засадами, прикриваючись передбачуваними благами для окремих особистостей.
Обов’язком держави й суспільства є заохочування наукових досліджень й експериментів, спрямованих на полегшення людських страждань, і перешкоджання зловживанням та зиску коштом окремих людей чи суспільства.
Надзвичайно гострою є проблема експериментування на людських зародках. Державні органи повинні керуватись засадою визнання гідності людської істоти у пренатальній фазі її розвитку, тому дослідження та експерименти над людськими зародками потрібно провадити лише відповідно до етичних норм, які застосовуються щодо дітей, котрі вже з’явились на світ.
Усі види експериментування на людських зародках, отриманих внаслідок запліднення in vitro, зокрема: генетичні дослідження (рекомбінація ДНК, заміна хромосом), експериментування в галузі фармакології, експериментальні дослідження в ембріональній біології – етично неприпустимі не лише тому, що людське життя у всіх цих випадках зароджується за межами подружжя, але й через те, що єдиною метою таких експериментів є використання людини на пренатальній стадії розвитку з метою досягнення комерційних інтересів окремих осіб, з подальшим убивством використаної для досліджень людини.
Аналіз вітчизняних нормативно-правових актів:
Діючі нормативно-правові акти України щодо допоміжних репродуктивних технологій, які загалом спрямовані на закріплення права на застосування допоміжних репродуктивних технологій та регулювання медичної сторони даного питання, не відповідають, а подекуди і прямо суперечать базовим положенням Основного Закону України (ст. 3; ст. 27), не слугують збереженню людського життя та здоров’я від моменту зачаття та пошані людської гідності, нехтують гідністю людського розмноження у природний спосіб та цінністю зародка людини.
Основний Закон України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Згідно з Конституцією України (ст. 27) кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути його свавільно позбавлений. Обов’язок держави – захищати життя людини від протиправних посягань.
Та незважаючи на задекларовані цінності, Цивільний Кодекс України, як вже зазначалося, обмежує правоздатність людини виключно періодом з народження до смерті, позбавляючи її будь-яких прав до зазначеного життєвого етапу. Разом з відсутністю прав, людина до народження позбавляється будь-якого юридичного захисту, що фактично нівелює її гідність як представника людського роду. Як наслідок, відкривається поле для проведення експериментів над людьми в пренатальному етапі розвитку, як і для будь-яких інших зловживань.
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» дозволяє штучне запліднення та імплантацію ембріона за згодою подружжя та при збереженні анонімності донора (ст. 48), що етично неприпустиме, адже народжена людина позбавляється права знати свій родовід, що фактично з самого початку творить її сиротою.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 р. № 787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» врегульовано відносини між пацієнтами (жінками, чоловіками) та закладами охорони здоров’я, які забезпечують застосування методик допоміжних репродуктивних технологій, встановлено механізм, умови та порядок їх застосування, визначено необхідні умови для проведення сурогатного (замінного) материнства, затверджено методи допоміжних репродуктивних технологій, загальне положення щодо проведення штучного запліднення та імплантації ембріонів. Відповідно до цього наказу здійснюється донація гамет або ембріона, що є процедурою, за якою донори за письмово оформленою, добровільною згодою надають свої статеві клітини-гамети (сперму, ооцити) або ембріони для використання іншими особами у “вирішенні” проблем безпліддя, що морально недопустимо, адже цим порушується гідність і недоторканість людського життя. Аналогічні положення містяться у ч. 7 ст. 281 та ст. 290 Цивільного Кодексу України.
Як бачимо, зазначені нормативно-правові акти щодо застосування репродуктивних технологій не відповідають, а подекуди і прямо суперечать базисним положенням Основного Закону України (ст. 3; ст. 27), не слугують збереженню людського життя та здоров’я від моменту зачаття та пошані людської гідності, нехтують гідністю людського розмноження та цінністю зародка людини. Безпосередньо уможливлює існування настільки недосконалого правового поля у цій сфері відсутність визнання за людиною будь-яких прав до народження (частина 2 ст. 25 Цивільного Кодексу України).
Єдиним шляхом подолання існуючих суперечностей є узгодження цих нормативно-правових актів у площині не лише з Конституцією, а, перш за все, з природним правом на життя кожної людини, не залежно від етапів чи проявів її існування, адже визнання за людиною усіх даних Богом їй прав на усіх етапах її життя є питанням про саморозуміння людини, про відповідальність перед тим, хто з’являється на світ, про людські права на рівноправність і на недискримінацію.
Необхідно в Україні негайно переглянути чинні нормативно-правові акти, що стосуються правового статусу людини до народження та допоміжних репродуктивних технологій, а також прийняти нові закони у сфері захисту людського життя на засадах персоналістичної біоетики.
Аналіз міжнародних нормативно-правових актів:
Загальновизнаною на міжнародному рівні є концепція цінності ембріона та необхідності його захисту на рівні законодавства.
Так, Гельсінська декларація (1964 р.) забороняє нетерапевтичне експериментування над індивідами, нездатними висловити своєї згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Конвенції про права людини та біомедицину (1997 р.), вирощування ембріонів людини для дослідних цілей забороняється.
У Рекомендації парламентської Асамблеї Ради Європи №1046/1986 про
проблему використання ембріонів і людських зародків з діагностичною, терапевтичною, науковою чи промисловою метою наголошено на важливості існування людського життя від моменту запліднення. Рекомендація проголошує, що до людських зародків та ембріонів за будь-яких умов слід ставитися з пошаною, яка належить людській гідності (п. 10). Прямо забороняється вирощування ембріонів у штучних умовах, поза тілом жінки (п. 14.1.3.). У цьому ж пункті, забороняється створення ембріонів з дослідницькою метою, як і будь-яке втручання в їх організм, незалежно від того, живі вони чи мертві.
Та не зважаючи на міжнародне визнання необхідності захисту людського ембріона нарівні з народженими дітьми, в Україні органи державного управління досі уникають цієї теми, хоча стосовно тварин і їх захисту від експериментів; пошани до людської гідності при розтині трупів є відповідні закони.
Сучасні дослідники проблем біоетики ставлять питання формування на міжнародному рівні Хартії захисту прав ембріона за аналогією з Конвенцією прав дитини і відповідно до Прав сім’ї щодо охорони й захисту виниклого життя і ще ненародженої дитини. Науковці нашої країни та спеціалісти в галузі персоналістичної біоетики, а також медики бачать Україну однією з провідних країн світу в таких ініціативах, тим більше зараз, у час боротьби нашої держави із зовнішніми та внутрішніми ворогами.
Насамкінець, вступ України до ЄС не передбачає необхідності внесення на законодавчому рівні подібних законопроєктів і ніяким чином не зменшує роль вітчизняних наукових досліджень в галузі медицини. НаПроТехнології — це етично прийнятний спосіб подолання проблеми неплідності, який полягає у наданні можливості подружній парі досягти природного запліднення та народження здорового потомства, і базується на встановленні правильного діагнозу та спеціалізованій терапії, що послуговується здобутками усієї вітчизняної та міжнародної медицини.
ВИСНОВКИ:
Проект Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України (у частині визначення походження дитини, вирощеної у штучному середовищі поза межами людського тіла) № 8306 від 26.12.2022, поданий народним депутатом України О. А. Дануцею є не тільки деструктивним, але й небезпечним для подальшого розвитку України. Приймаючи такий законопроєкт ми нівелюємо такі основоположні постулати:
А) Порушуємо здоров’я жінки та руйнуємо ще не народженні життя. Жінка, яка стає донором яйцеклітин у багатьох випадках стає безплідною через травматичні маніпуляції над її тілом під час донорства.
Б) Запровадження чергової допоміжної репродуктивної технології ектогенезу передбачає розширення експериментів над зародками людини та збільшення кількості убитих ембріонів, що порушує права та інтереси ненародженої людини.
В) Порушуємо цілісність, здоров’я та перспективи розвитку інституту сім’ї в Україні. Метод ектогенезу повністю нівелює стосунки у шлюбі, відповідальність чоловіка та жінки у сім’ї, руйнує інститут сім’ї, що протирічить перспективам післявоєнного відродження українських сімей та родин.
Г) При ектогенезі всі права людського зародка на нормальний психологічний розвиток порушуються, оскільки жодні технології не замінять емоційний зв’язок дитини під час її внутрішньоутробного розвитку з матір’ю та іншими членами сім’ї; при застосуванні ектогенезу від початку розвитку дитини закладається її психологічна неповносправність, а також виникає ризик «відмови» батьків від «неякісно вирощеної» дитини, або вирощеної «не у відповідності до замовлення».
Ґ) При застосуванні технології ектогенезу нівелюється Божий дар материнства, а дитина стає об’єктом, річчю, яку можна замовити чи купити. Це суперечить гідності і цінності дитини як людської істоти.
Д) Прийняття даного законопроєкту закриває можливість популяризації нових, сучасних, безпечних, природніх та ефективних НаПроТехнологій, як етичного способу подолання неплідності, запроваджених у США, Ірландії, Англії, Франції, Німеччині, Словаччині, Польщі та інших державах.
Прийняття цього законопроєкту є недопустимим взагалі, а в умовах війни в Україні є злочинним, оскільки перед Україною зараз стоїть питання фізичного та психологічного відновлення сімей, репродуктивного здоров’я нації, а цей законопроєкт спрямований на подальше травмування людського тіла та приниження людської гідності. В Україні під час війни і після неї не повинні прийматись закони, які порушують права та гідність людини, незалежно від того, на якій стадії розвитку вона знаходиться.
На сучасному рівні дослідження біоетичних проблем щодо регулювання допоміжних репродуктивних технологій в Україні виникає необхідність перегляду чинних законодавчих актів через усвідомлення основних засад персоналістичної біоетики щодо втручань у людський організм, зокрема щодо вирішення питання неплідності.
Необхідно широко популяризувати та інформувати українців про ефективні НаПроТехнології як етичного способу подолання неплідності, враховуючи також високу ефективність цих методів та меншу собівартість, порівняно з допоміжними репродуктивними технологіями.
Першим же кроком на шляху регуманізації людських зародків та відновлення гідності людської особи в Україні має стати прийняття закону, яким закріплюється право на життя та гідність людини від зачаття до природної смерті, з подальшою гармонізацією правового поля у відповідності до зазначеного закону.
ЕКСПЕРТИ:
Жуковський Василь Миколайович, доктор педагогічних наук, професор, координатор експертної групи
Оліферчук Вікторія Петрівна, кандидат біологічних наук, доцент, викладач екології людини і біоетики
Терешкевич Галина, кандидат наук з державного управління, викладачка біоетики у ЛНМУ імені Данила Галицького
Медведєва Марина Олександрівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри міжнародного права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Островська Богдана, доктор юридичних наук, зовнішній науковий співробітник юридичного факультету Фрібурзького університету (Швейцарія), експерт кафедри ЮНЕСКО «Права людини, мир, демократія, толерантність i взаєморозуміння між народами» в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», провідний науковий співробітник відділу публічно-правових досліджень Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз України Національної академії правових наук України
Медведєв Володимир Вікторович, доктор медичних наук, доцент
Савчин Мирослав Васильович, доктор психологічний наук, професор, завідувач кафедри психології Дрогобицького Державного Педагогічного Університету ім. І. Франка
Климишин Ольга Іванівна, доктор психологічних наук, професор, професор кафедри соціальної психології та психології розвитку Прикарпатського Національного Університету імені Василя Стефани
Підлісний Юрій Теодорович, доктор філософії (P.h.D.), Завідувач кафедри політичних наук Українського Католицького Університету
Островський Роман Ярославович, доктор біблійного богослов'я (Папський Григоріанський Університет), віце-ректор з навчальної частини у Київській Трьохсвятительській духовній семінарії (УГКЦ)
Гридковець Людмила Михайлівна, кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології Київського Інституту Бізнесу та Технологій, Голова ГО «Українська Асоціація Християнської Психології»
Шелестова Олена Вікторівна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Київського Інституту Бізнесу та Технологій
Стешенко Олександра Сергіївна, доктор філософії (P.h.D.) у галузі права
Львова Олена Леонідівна, доктор філософії (P.h.D.) у галузі права, старший науковий співробітник
Шкребтієнко Людмила Петрівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології Київського Інституту Бізнесу та Технологій
Погоріленко Артур Васильович, Голова ГО «Рух за Життя та Гідність Людини», аспірант Національної академії внутрішніх справ, адвокат
Єршова Марія Олексіївна, Голова ГО «Варта життя», педагог, психолог
Самборська Геня, Голова Всеукраїнського благодійного фонду «За Гідність Людини»
Нєтікова Яна Сергіївна, Керівник ГО «За Народження»
Павсюкова Валентина, Голова благодійного фонду «Чаша Милосердя»
Кривенко Олександр Григорович - заступник голови з інформаційної політики, керівник інформаційного департаменту правління Громадської організації «Рух за життя та гідність людини», фундатор і координатор духовно-просвітницьких платформ «Християнська педагогіка в Україні та за кордоном Christian pedagogy in Ukraine and Abroad»; «Захист християнських цінностей – основи життя та сім’ї в Україні», «Християни про справедливу війну», журналіст, магістр права, здобувач вищої освіти другого (магістерського) рівня спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» освітньо-професійної програми «Християнська педагогіка» Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДЗВО «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України
Дубас Ярослав Володимирович, Голова ГО «Християнський Рух За Життя»
Кушта Олександр Юрійович, священник Римо-католицької церкви
Банас Тарас, військовий капелан, секретар Духовного Управління Капеланів Української Євангельської Церкви (ДУК УЄЦ), магістр релігієзнавства, м.Камянець-Подільський.
P.S. Дорогі, свідомі українці! Пропонуємо підтримати нашу ініціативу зі збору підписів проти Проекту Закону №8306 від 26.12.2022 народного депутата Дануци О.А. «Про внесення змін до Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України (у частині визначення походження дитини, вирощеної у штучному середовищі поза межами людського тіла)», заповнивши форму, що доступна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd-suzDnlMkP4oEKsqEhy1HAMBUr0-5J9e1mrOQW4t43y6J1g/viewform
Опублікував заступник голови з інформаційної політики, керівник інформаційного департаменту правління Громадської організації «Рух за життя та гідність людини», фундатор і координатор духовно-просвітницьких платформ «Захист християнських цінностей – основи життя та сім’ї в Україні», «Християни про справедливу війну», журналіст, магістр права, здобувач вищої освіти другого (магістерського) рівня спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» освітньо-професійної програми «Християнська педагогіка» Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДЗВО «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України (група ПВШХ-21) Олександр Кривенко
+380632413681,
krivenkokorr@ukr.net
.png)
